Учебная работа № 16547. «Контрольная Международное право, 2 вопроса 15

Выдержка из похожей работы

Тому її інколи ще називають функціональною,Саме
че­рез функції ООН Міжнародний Суд вивів у Консульта­тивному висновку її
правосуб’єктність,Як правило, межа правосуб’єктності міжнародних організацій
вказується в їхніх установчих актах.

Крім специфічних прав та обов’язків міжнародних організацій, їхні
установчі акти формулюють і загальні типові права та обов’язки — складові
міжнародної пра­восуб’єктності,Це: а) право укладати договори з дер­жавами та
міжнародними організаціями; б) право виз­нання держав та урядів (через прийом в
організацію); в) право на співробітництво з суб’єктами міжнародного права та
ін.

Права та обов’язки міжнародної організації як суб’єкта міжнародного
права не слід плутати з її правами та обо­в’язками як юридичної особи; а) право
укладати контрак­ти, договори найму; б) право на придбання рухомого та
нерухомого майна і розпоряджатися ним; в) право укла­дати договори про оренду;
г) право бути стороною в су­довому розслідуванні та ін.

Міжнародні організації не можуть бути стороною у справі, яку розглядає
Міжнародний Суд ООН,На їхні за­пити Суд дає лише консультативні висновки.
Міжнародні організації не здійснюють юрисдикції щодо злочинів, ско­єних на
території розташування організації,Це — функ­ція держави перебування організації,
яка в той же час не може без згоди Генерального секретаря Організації про­водити
обшуки, арешти тощо в межах розташування ор­ганізації.

Для міжнародних організацій характерне односторон­нє представництво;
вони, як правило, не посилають своїх представників у держави-члени (виняток
становить прак­тика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших орга­нізацій).

Формально маючи право укладати міжнародні догово­ри, фактично (і
юридично) міжнародні організації обме­жені щодо сфери реалізації цього права,В
основному ус­тановчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право
укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про
штаб-квартиру органі­зації, з адміністративних та фінансових питань, про
надання технічної допомоги і з питань правонаступництва, і хоч Віденська
конвенція про право договорів з участю організацій (1986) закріплює
універсальне правило: «Пра­воздатність міжнародної організації укладати
договори ре­гулюється правилами цієї організації», кількість таких до­говорів
ще досить незначна.

Право на правонаступництво міжнародної організації має свої особливості
порівняно з таким правом у державі,Воно не завжди пов’язане з припиненням
існування дер­жави,Відомо, що право на майно Ліги Націй передавало­ся за
угодою між цією організацією та ООН — останній,Випадки реалізації права
правонаступництва відомі в практиці Ліги Націй, ООН, Всесвітньої
метеорологічної організації та ін.

В Консультативному висновку від 11 квітня 1999 р.
Міжнародний Суд ООН з’ясовував питання: чи володіє ООН міжнародною
правосуб’єктністю? Позитив­на відповідь базувалася на Статуті ООН.

У цьому рішенні Суд торкнувся ще одного питання, відповідь на яке була
підхоплена вченими: чи впливає кількість членів міжнародної організації на її
правосу б’єктність? Суд відповів так: «П’ятдесят держав, складаю­чи значну
більшість членів міжнародного спілкування, мають можливість відповідно до
міжнародного права створювати організацію, що володіє об’єктивною міжнарод­ною
правосуб’єктністю, а не лише правосуб’єктністю, яку визнають тільки вони»,Цей
висновок швидко знайшов своїх прихильників (М,Соренсен, А,Серені та ін.),Підтвердженням тому є укладання міжнародною
організацією угоди з державами, які не є її членами.

156,Декларация прав национальностей Украины.

Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет
України, з Акту проголошення незалежності України, керуючись Загальною декла­рацією
прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та
свободи осо­бистості;

прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних
принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх
етнічних груп народу України;

беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100
національностей, які разом з ук­раїнцями складають п’ятдесяти двохмільйонний
народ Ук­раїни, приймає цю Декларацію прав національностей України:

СТАТТЯ 1

Українська держава гарантує всім народам, національним групам,
громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні,
соціальні та культурні права.

Представники народів та національних груп обирають­ся на рівних правах
до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах
управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Дискримінація за національною ознакою заборо­няється й карається за
законом.

СТАТТЯ 2

Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх
традиційного розселення і забез­печує існування національно-адміністративних
одиниць, бере на себе обов’язок створювати належні умови для розвитку всіх
національних мов і культур.

СТАТТЯ З

Українська держава гарантує всім народам і національним групам право
вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, вклю­чаючи
освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.

Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону „Про мови в Українській
РСР” таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де
компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова на рівні з
державною мовою.

Українська держава забезпечує право своїм грома­дянам вільного
користування російською мовою»