Учебная работа № 76238. «Защита прав потребителей при продаже товаров в деятельности ОВД

Выдержка из похожей работы

та прийнятих у 1926-1928 рр,кримінальних кодексах про заходи щодо
затримання злочинця нічого не говорилося, що внесло неозначенність у це
питання,Розуміння даного питання було таким:

—
Якщо при затриманні
злочинця йому заподіяна шкода з перевищенням мір, необхідних для затримання, то
покарання настає не за статтями про відповідальність за перевищення меж
необхідної оборони, а як за звичайний злочин проти життя і здоров’я,3

Ясність внес Пленум Верховного Суду СРСР від 23 жовтня 1956р., що у п.
5 постанови роз’яснив: «… дії, застосовані потерпілим або іншими
особами щодо затримання злочинця з метою доставки його у відповідні органи
влади, як правомірні, прирівнюються до необхідної оборони» 4.
Кримінальний кодекс уРСР у ч,3 ст,15 встановив, що дії здійснені потерпілими
та іншими особами безпосередно після здійснення посягання з метою затримання
злочинця є правомірними і прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були
необхідні для затримання і відповідали небезпеці посягання та обстановки
затримання злочинця.

          у ст,16 указу Президії Верховної
Ради СРСР від 26 липня 1966р,«Про підсилення відповідальності за хуліганство»
говориться, що «дії громадян, спрямовані на припинення злочинних посягань і
затримання злочинця, є правомірними і не тягнуть за собою кримінальної або
іншої відповідальності, навіть якщо цими діями була вимушене, заподіяна шкода
злочинцю».

     Виходячи з цих норм, можна зробити висновок, що певний крок в
області правового регулювання діяльності громадян, направленої на припинення,
попередження злочинів був зроблений.

     Заходи щодо затриманню злочинця та захисні дії дуже схожі між
собою,Оборона і затримання мають активний характер і єдину мету – попередження
і припинення нанесення шкоди інтересам, охоронюваним законом,Відокремлювальна
особливість заходів затримання та захисних дій перебує у тому, що перші мають
більш широкі межі у часі, тобто право на необхідну оборону виникає в момент
появи реальної загрози нападу, а право на затримання може виникнути до появи
права на необхідну оборону (приготування, замах).

Затримання і його місце у системі заходів обмеження
свободи.

          Затримання
— короткочасне позбавлення волі особи, підозрюваного у здійсненні злочину, без
санкції прокурора і постанови суду.

          Затримання
заподіює певні моральні страждання та істотні обмеження у правах (обмеження у
спілкуванні, розпорядженні майном, пересування, підтвердження обшуку, підрив
репутації, як у трудовому колективі, так і у суспільстві).

          Враховуючи
все це, необхідно пам’ятати, що до затримання треба вдаватися тільки у
виняткових випадках і на вагомих підставах,Іншими словами затримання повинно
бути законним і обгрунтованим.

          При
затриманні, протягом 72 годин господарем положення є міліція,Підозрюваний,
позбавлений юридичної допомоги з боку захисника, не може отримати тямущу
юридичну пораду, дух його зломлен, нерідко людина знаходиться у повній
розгубленності, особливо якщо він дійсно не винуват,А в
результаті він дасть  неточні показання, часто оговорює себе або подає
неправдиву інформацію, яка перекручує обставини діла.

          у ст,1
Положення про короткочасне затримання осіб, що підозрюються в здійсненні
злочину, зазначені мета затримання:

1) З’ясування причетності затриманого до злочину;

2) Розв’язування питання про застосування до нього запобіжних заходів
утримання під вартою;

          Однак мета
затримання визначені не зовсім точно, адже усі ці питання можна з’ясувати і без
затримання (кінцево, коли людина затримана, то з’ясовувати їх більш зручно і
легше),На мій погляд, цілі затримання необхідно формулювати у більш вузькому
змісті»