Учебная работа № 16547. «Контрольная Международное право, 2 вопроса 15
Содержание:
«Оглавление
1. Используя конспект лекций, учебную и научную литературу, нормативные правовые акты, дайте толкование норм Конституции РФ, федеральных законов «О международных договорах Российской Федерации» и «О координации международных и внешнеэкономических связей субъектов Российской Федерации» с точки зрения того, являются ли субъекты РФ субъектами международного права, а заключаемые ими соглашения – международными договорами. 3
2. Понятие вооруженных сил в международном праве. Комбатанты; добровольцы; наемники. Театр военных действий. Оккупация территории. 6
Список использованной литературы 15
Список использованной литературы
1. Дополнительный протокол к Женевским конвенциям от 12 августа 1949 года, касающийся защиты жертв международных вооруженных конфликтов (Протокол I) (Подписан в г. Женеве 08.06.1977) // Сборник международных договоров СССР. Вып. XLVI. – М., 1993. С. 134 – 182.
2. V Гаагская конвенция о правах и обязанностях нейтральных держав и лиц в случае сухопутной войны (Заключена в г. Гааге 18.10.1907) // СПС «КонсультантПлюс».
3. Женевская конвенция об обращении с военнопленными (Заключена в г. Женеве 12.08.1949) // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Вып. XVI. – М., 1957. С. 125 – 204, 279 – 280.
4. Венская Конвенция о праве международных договоров (Заключена в Вене 23.05.1969) // Сборник международных договоров СССР. Выпуск XLII. 1988.
5. Конституция Российской Федерации (принята всенародным голосованием 12.12.1993) (с учетом поправок, внесенных Законами РФ о поправках к Конституции РФ от 30.12.2008 № 6-ФКЗ, от 30.12.2008 № 7-ФКЗ, от 05.02.2014 № 2-ФКЗ, от 21.07.2014 № 11-ФКЗ) // Собрании законодательства РФ. 04.08.2014. № 31. Ст. 4398.
6. Федеральный закон от 15.07.1995 № 101-ФЗ «О международных договорах Российской Федерации» // Собрание законодательства РФ. 17.07.1995. № 29. Ст. 2757.
7. Федеральный закон от 04.01.1999 № 4-ФЗ «О координации международных и внешнеэкономических связей субъектов Российской Федерации» // Собрание законодательства РФ. № 2. 11.01.1999. Ст. 231.
8. Русинова В.Н. Права человека в вооруженных конфликтах: проблемы соотношения норм международного гуманитарного права и международного права прав человека: монография. – М.: Статут, 2015. – 384 с.
9. Международное право: учебник / Б.М. Ашавский, М.М. Бирюков, В.Д. Бордунов и др.; отв. ред. С.А. Егоров. 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Статут, 2014. – 1087 с.
10. Зимненко Б.Л. Международное право и правовая система Российской Федерации. Общая часть: Курс лекций. – М.: Статут, РАП, 2010. – 416 с.
»
Форма заказа готовой работы
Выдержка из похожей работы
через функції ООН Міжнародний Суд вивів у Консультативному висновку її
правосуб’єктність,Як правило, межа правосуб’єктності міжнародних організацій
вказується в їхніх установчих актах.
Крім специфічних прав та обов’язків міжнародних організацій, їхні
установчі акти формулюють і загальні типові права та обов’язки — складові
міжнародної правосуб’єктності,Це: а) право укладати договори з державами та
міжнародними організаціями; б) право визнання держав та урядів (через прийом в
організацію); в) право на співробітництво з суб’єктами міжнародного права та
ін.
Права та обов’язки міжнародної організації як суб’єкта міжнародного
права не слід плутати з її правами та обов’язками як юридичної особи; а) право
укладати контракти, договори найму; б) право на придбання рухомого та
нерухомого майна і розпоряджатися ним; в) право укладати договори про оренду;
г) право бути стороною в судовому розслідуванні та ін.
Міжнародні організації не можуть бути стороною у справі, яку розглядає
Міжнародний Суд ООН,На їхні запити Суд дає лише консультативні висновки.
Міжнародні організації не здійснюють юрисдикції щодо злочинів, скоєних на
території розташування організації,Це — функція держави перебування організації,
яка в той же час не може без згоди Генерального секретаря Організації проводити
обшуки, арешти тощо в межах розташування організації.
Для міжнародних організацій характерне одностороннє представництво;
вони, як правило, не посилають своїх представників у держави-члени (виняток
становить практика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших організацій).
Формально маючи право укладати міжнародні договори, фактично (і
юридично) міжнародні організації обмежені щодо сфери реалізації цього права,В
основному установчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право
укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про
штаб-квартиру організації, з адміністративних та фінансових питань, про
надання технічної допомоги і з питань правонаступництва, і хоч Віденська
конвенція про право договорів з участю організацій (1986) закріплює
універсальне правило: «Правоздатність міжнародної організації укладати
договори регулюється правилами цієї організації», кількість таких договорів
ще досить незначна.
Право на правонаступництво міжнародної організації має свої особливості
порівняно з таким правом у державі,Воно не завжди пов’язане з припиненням
існування держави,Відомо, що право на майно Ліги Націй передавалося за
угодою між цією організацією та ООН — останній,Випадки реалізації права
правонаступництва відомі в практиці Ліги Націй, ООН, Всесвітньої
метеорологічної організації та ін.
В Консультативному висновку від 11 квітня 1999 р.
Міжнародний Суд ООН з’ясовував питання: чи володіє ООН міжнародною
правосуб’єктністю? Позитивна відповідь базувалася на Статуті ООН.
У цьому рішенні Суд торкнувся ще одного питання, відповідь на яке була
підхоплена вченими: чи впливає кількість членів міжнародної організації на її
правосу б’єктність? Суд відповів так: «П’ятдесят держав, складаючи значну
більшість членів міжнародного спілкування, мають можливість відповідно до
міжнародного права створювати організацію, що володіє об’єктивною міжнародною
правосуб’єктністю, а не лише правосуб’єктністю, яку визнають тільки вони»,Цей
висновок швидко знайшов своїх прихильників (М,Соренсен, А,Серені та ін.),Підтвердженням тому є укладання міжнародною
організацією угоди з державами, які не є її членами.
156,Декларация прав национальностей Украины.
Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет
України, з Акту проголошення незалежності України, керуючись Загальною декларацією
прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та
свободи особистості;
прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних
принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх
етнічних груп народу України;
беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100
національностей, які разом з українцями складають п’ятдесяти двохмільйонний
народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України:
СТАТТЯ 1
Українська держава гарантує всім народам, національним групам,
громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні,
соціальні та культурні права.
Представники народів та національних груп обираються на рівних правах
до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах
управління, на підприємствах, в установах та організаціях.
Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за
законом.
СТАТТЯ 2
Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх
традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних
одиниць, бере на себе обов’язок створювати належні умови для розвитку всіх
національних мов і культур.
СТАТТЯ З
Українська держава гарантує всім народам і національним групам право
вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи
освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.
Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону „Про мови в Українській
РСР” таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де
компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова на рівні з
державною мовою.
Українська держава забезпечує право своїм громадянам вільного
користування російською мовою»